| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
I. Краткая история церкви Адвентистов Седьмого Дня
Церковь Адвентистов Седьмого Дня, одна из крупных протестантских церквей, возникла в первой половине ХIХ века в связи с глубоким интересом к идее скорого Второго пришествия Христа. Адвентистское движение объединило в своих рядах тысячи христиан, принадлежавших к самым различным церквам. Существенное влияние на развитие этого движения оказал труд латиноамериканского католического священника Мануэля де Лакунзы (1731–1801) «Пришествие Мессии во славе и величии», переведенный на многие языки. Взгляды лютеранского богослова Иоганна Бенгеля (1687–1752) на Второе пришествие Христа оказывают глубоко влияние на богословские круги Германии и Англии. Среди наиболее ярких проповедников идеи скорого Второго пришествия Христа в это период можно назвать Эдварда Ирвинга (1792–1834, Шотландия), Иосифа Вольфа (1795–1862, Ближний Восток, Юг России), Льюиса Гауссена (1790–1863, Швейцария), Иоганна Рихтера (1799–1847, Германия), Даниэля Уилсона (1778–1858, Индия) и т. д. На американском континенте идея близости Второго пришествия занимает основное место в работах Уильяма Дэвиса (1760–1831), Джошуа Уилсона (1774–1846), Уильяма Миллера (1782–1849).
Движение У. Миллера (миллеризм), несмотря на многие его слабые стороны и ошибки, связанные, в частности, с исчислением точной даты Пришествия Христа, имело огромное значение в духовном возрождении американского протестантизма первой половины XIX века. Оно пробудило небывалый интерес к библейским пророчествам, дало целую плеяду выдающихся проповедников и исследователей Библии.
Среди тех, кто стоял у истоков адвентистского движения, следует отметить Елену Уайт (1827 – 1915), чье пророческое дарование впоследствии оказало серьезное влияние на формирование религиозно–социального облика будущей Церкви Адвентистов Седьмого Дня. Название Адвентисты Седьмого Дня, отразившее отличительные особенности этого вероучения, было официально принято в 1860 г. Оно включает два основных библейских события: изначальное – сотворение мира Богом (на что указывает седьмой день недели – суббота) и заключительное событие – Второе Пришествие Христа (от лат. адвентус)*. Как официальная организация Церковь АСД существует с 1863 г. Уже с середины 70 х годов XIX века миссионеры адвентисты трудятся в странах Европы, Африки, Азии.
Несмотря на ярко выраженную эсхатологическую направленность своей проповеди, изначально Церковь Адвентистов Седьмого Дня много внимания уделяла социальной стороне своего служения в этом мире, главным образом в сфере образования, здравоохранения и благотворительности. Первая церковная школа была открыта в 1872 г., а к концу XIX столетия их насчитывались уже сотни в США, Канаде, Англии, Австралии, Швеции, Германии, Дании, Аргентине, Бразилии. Сегодня Церкви Адвентистов Седьмого Дня принадлежит более 6 тыс. средних и высших учебных заведений по всему миру, в которых обучается свыше миллиона человек.
Одной из отличительных особенностей Церкви АСД является то, что уже на раннем этапе своего развития она начала уделять большое внимание здоровому образу жизни. Церковь издает журналы, пропагандирующие активный образ жизни, принципы рационального питания, отказ от табакокурения и потребления алкоголя. Главный акцент делается на профилактику различных заболеваний. Открываются профилактические и лечебные центры, ведутся научные исследования, например, в области физиологии питания. Адвентистский санаторий в Батл Крик, США, к концу ХIХ столетия становится крупнейшим центром здоровья, использующим современные методы оздоровления. Устанавливаются тесные научные связи между санаторием и известной лабораторий академика И.П. Павлова в С.-Петербурге. Церковь уделяет серьезное внимание подготовке медицинских специалистов всех уровней, подчеркивая, что христианство призвано исцелять не только душу, но человека в целом. Сегодня Церкви АСД в разных странах принадлежит более 500 госпиталей, санаториев, поликлиник, детских приютов, домов для престарелых, в которых трудятся около 100 тыс. адвентистских врачей, медсестер и младшего медперсонала.
Служение милосердия также было в центре внимания молодой Церкви. Ее активная благотворительная деятельность направлялась созданной в 1893 г. Благотворительной Ассоциацией. В 1894 г. был открыт первый приют для детей сирот на 200 мест. Церковь организует бесплатные столовые для неимущих, открывает ночлежные дома для бездомных. Во многих городах создаются Общества Тавифы (по имени известной своим милосердием библейской героини), которые осуществляют различные благотворительные проекты для нуждающихся и обездоленных.
Трагические события Второй мировой войны побудили Церковь более активно включиться в социальное служение, которое стало рассматриваться гораздо шире, чем просто оказание гуманитарной помощи нуждающимся или пострадавшим от войн и стихийных бедствий. В 1956 г. Церковью АСД была создана корпорация SAWS (Seventh-day Adventist Welfare Service, Inc., Социальное служение Церкви АСД), поставившая своей целью облегчение страданий людей в этом мире посредством реализации программ, направленных на развитие образования, здравоохранения, сельского хозяйства и т. д. В 1983 г. корпорация была переименована в АДРА (ADRA – Adventist Development and Relief Agency – Адвентистское Агентство Помощи и Развития). В настоящее время Агентство АДРА является одной из крупнейших неправительственных благотворительных организаций, осуществляющей проекты более чем в 100 странах мира.
Сегодня Адвентисты Седьмого Дня – это динамично развивающаяся всемирная христианская Церковь, имеющая представительство в 206 странах и проповедующая на 735 языках народов мира. В своей организации Церковь АСД руководствуется демократическими принципами управления, позволяющими любому ее члену активно участвовать в жизни Церкви. Численность Церкви АСД, включая детей и подростков, составляет на сегодняшний день более 25 млн. человек.
В Украине адвентистское вероучение стало распространяться во второй половине XIX века и оказалось для многих близким. Например, если говорить о Библии как единственном мериле веры или о субботе как святом дне Господнем, то сознание жителя нашей страны было приготовлено к принятию этих доктрин теми религиозно-реформационными движениями, которые никогда не прекращались на Руси, начиная с XV века.
У XV–XVII ст. відбувалося, по суті, закладання духовних підвалин протестантизму в Україні, спричинене, з одного боку, загальноєвропейським ренесансним процесом і Реформацією, їхніми відчутними проявами у вітчизняній культурі. А підготували ці впливи західно- і східноєвропейські раціоналістично-єретичні рухи. З іншого боку, ціла низка опозиційних течій, що набули розвитку у Великому князівстві Литовському та Речі Посполитій, виступили в національній історії цілком оригінальними. Вони мали вітчизняне коріння, спирались на автохтонну культуру, доводячи цим наявність у ній глибоких передумов духовної реформи.
Істотний елемент спостерігаємо у багатьох раціоналістичних течіях: увага до біблійних пророцтв, особливе шанування пророчих книг та Об’явлення, впевненість у сповненні пророцтв і радісне очікування Другого пришестя Господа. Це є свідченням того, що Божа вістка не має конфесійних, станових, національних, культурних кордонів, бо заповідана Господом для всіх Його вірних.
Як чимало інших єретичних рухів, ці течії у своїй опозиції до Церкви запозичували деякі ідеї, чужі християнському Символу віри. Однак у своєму неприйнятті самого факту відходу від приписів Біблії, їхнього занедбання історичним християнством вони відновлювали авторитет Слова Божого. І в цьому безперечний внесок раціоналістичних рухів у вітчизняну культуру.
“Наявність підготовчого етапу історії засвідчує об’єктивність появи Адвентизму в Україні, поступальний характер його розвитку і закономірність сьогоднішньої присутності в суспільно-культурному житті країни.”В.І.Любащенко.”Історія АСД в Україні.”
3. Зародження і розвиток Церкви АСД в Україні
Історію Адвентизму як окремого протестантського руху в Україні можна поділити на ряд періодів.
Перший обіймає 1876–1886 роки, за яких відбувалось зародження Адвентизму в південних землях тодішньої Російської імперії.
2.) Кінець XIX ст. – 1917 рік – відкриття перших церковних осередків, поширення адвентистського руху і закладання організаційних підвалин Церкви.
3.) Впродовж третього періоду, у 1917–1928 рр., спостерігаємо процес ідейно-доктринального формування Адвентизму, становлення його церковної структури і створення перших національних союзів.
4.) 1929 – 1979 роки позначені правовими утисками Церкви з боку радянського режиму і штучним придушенням її повноцінного функціонування. Звичайно, й у цих складних умовах діяльність Церкви не було припинено. Однак цей, четвертий, період цілком певно можна назвати часом латентного розвитку ЦАСД, спрямованого на збереження її попередніх набутків і адаптацію до існуючої суспільно-політичної ситуації.
5.) П’ятий період – 1980-1990 роки – період утворення Всесоюзного центру ЦАСД як складової Всесвітньої організації АСД, налагодження співпраці з її Генеральною конференцією.
6.) З 1991 р., внаслідок здобуття Україною державної незалежності, політико-правових і духовних змін в її житті, Церква вступила у черговий період свого розвитку. За нього відбувається становлення нового національного союзу – Української Уніонної Конференції ЦАСД, ефективне поширення Божої вістки через повноцінну участь Церкви у суспільно-культурному житті країни.
До перших проповідників Триангельської вістки в Україні слід віднести Михайла Беліну Чеховського і Теофіла Бабієнка.
Відомо, що Чеховський, маючи друзів у Західній Україні та Буковині, бував тут і проводив євангелізаційні зібрання. Не випадково, як повідомляє німецький журнал “Zionswachte” від 30 вересня 1911 р., перша група адвентистів у Чернівцях була заснована 1867 року якраз під час релігійних лекцій Михайла Чеховського, які він читав робітникам кахельної фабрики у приміському районі Роша. Громада у рік свого заснування мала 7 членів і 8 відвідувачів Суботньої школи.
Серед піонерів нового руху у Східній Україні найбільш відомий Теофіл Андрійович Бабієнко. До свого навернення він не бував за кордоном, не спілкувався з іноземними місіонерами, не тримав у руках жодних видань, “противних” Церкві. Та й взагалі був клирошанином у православному храмі містечка Тараща Київської губернії. В особі Бабієнка маємо приклад самостійного усвідомлення нової віри – завдяки Слову Божому і силі Святого Духа, тобто ще один доволі типовий в історії народного богошукання факт. Спочатку під час служіння у храмі, потім самотужки вивчаючи Біблію, цей простий чоловік поступово впевнився у тому, що релігія, яку він сповідував, не в усьому погоджена зі Святим Письмом. У 1877 р., згуртувавши навколо себе таких же вільнодумців, Бабієнко остаточно пориває з Православ’ям і засновує “Спільноту братів, які досліджують Слово Боже”. Члени спільноти проповідували по навколишніх селах святість Суботи і близький прихід Господа. У 1883 р. Бабієнко звернувся до київського генерал-губернатора за дозволом відкриття невеличкого будинку, де б могли збиратися на суботню молитву всі бажаючі. Результат таких дій був типовим: Теофіла Бабієнка заарештовують “за поширення єресі” і вивозять до Північного Кавказу – у той час місце висилки багатьох інакомислячих.
Приблизно цього ж часу – у 80-90-ті рр. XIX ст. – виникають адвентистські громади на Волині. На думку деяких дослідників, сюди також приїжджав Михайло Чеховський. Вже у 1888 р. у селі Жарнувка, поблизу міста Дубно, виникла перша місцева адвентистська група. Через два роки було засновано громаду під Луцьком. Її очолив Карл Рейвен, який приїхав з Таврійської губернії до місцевих колоністів.
Приїхавши 1901 року з австрійських заробітків до рідного Бєльська, працівник парфумерної фабрики Юліан Петер і тут засновує громаду, навернувши в Адвентизм свого сусіда Павла Недобу. З іменем останнього пов’язане утворення громад АСД в багатьох населених пунктах Галичини. 1906 року було зорганізовано Варшавський осередок на чолі із Германом Шмітцом, який також істотно вплинув на поширення Адвентизму в Західній Україні, “рекрутуючи своїх прихильників з місцевих католиків, православних і протестантів” . Найбільш активними проповідниками “адвентусу” в Прикарпатті були Й.Міт, В.Прілвіц, П.Недоба, Е.Енселет, результат діяльності яких – новопосталі у 1906-1912 рр. громади у Старому Бєльську, Скочові, Яворі, Неродині, Віслі та ін.
А до Києва Триангельська вістка дійшла у 1902 р. через Андрія Венцлау, який приїхав сюди зі с. Галенівка, що неподалік Коростишева, і оселився у Святошино. Сам Венцлау прийняв істину ще в 1897 р. від родичів з Росії. А першим місцевим адвентистом став майстер човнів Гранберг, який мешкав на Подолі..
Піонерами Адвентизму в Криму були Яків Ресвік і Герхард Перк, які також прийшли до Божої Істини різними шляхами. Ресвік ознайомився з новим вченням у США, коли у 1880-х рр. гостював там у родичів. Повернувшись додому, почав писати листи в Олександрівськ (тепер Запоріжжя), де мешкало чимало його знайомих і близьких, а також проповідував у населених пунктах Криму. І Ресвіку вдалося заснувати невеличкі групи “сповідників Суботи” у Саках та Япончі.
Герхард Перк був вихідцем з німецьких поселенців-менонітів, а про Адвентизм дізнався під час читання релігійної літератури, яку отримували з-за кордону його сусіди. Якось у 1882 р. меноніт з Візенфельда (під Павлодаром), показав Герхарду трактат під назвою “Вістка третього ангела”. Книжка зацікавила юнака, і він написав у видавництво з проханням надіслати ще якусь літературу. Так було налагоджено листування Перка з Августом Кунцем, який очолював Відділ зв’язків Генеральної Конференції АСД у Батл Крик. Перк тоді якраз працював книгоношею Британського біблійного товариства в Росії, і у 1886 р. отримав листовне прохання від Людвіга Конраді (скерованого Генеральною Конференцією до Європи) допомогти у поширенні адвентистських видань. Хоч це було дуже небезпечно, Перк погодився стати першим літературним євангелістом Церкви АСД в Росії. Все більше читаючи Біблію і нові твори, які припали Герхардові до серця, він нарешті переконався в необхідності дотримання Четвертої Заповіді і почав, за Біблією, святити Суботу. Коли у 1886 р. Герхард Перк зустрів в Одесі прибулого в Таврійський край з євангелізаційною місією Людвіга Конраді, останній був приємно здивований кількістю “суботників”, цілком готових до Хрещення. Хоча про це він і так уже знав, маючи на руках чимало листів від щирих християн з Росії.
Започаткування Адвентизму в Таврійській губернії є особливо знаменним. Адже саме тут – в кримському містечку Бердебуллат (сьогодні селище Привольне) наприкінці червня 1886 р. і було зорганізовано першу громаду АСД, з якою цей протестантський рух пов’язує свій початок в Україні і Росії.. По дорозі до Саратова, де проживало чимало переселенців з Німеччини і Голландії, місіонери провели кілька богослужінь в Олександрівську, і 15 вересня 1886 р. заснували тут ще одну громаду, молитовно підготовлену до прийняття істини Яковом Ресвіком.
Як бачимо, Триангельська вістка, а також заклики до повернення Закону Божого і Четвертої Заповіді майже одночасно і цілком незалежно лунали в різних кінцях України, зробивши тут появу нового релігійного руху цілком закономірною.
Распространение адвентизма в Украине было сопряжено с большими трудностями, поскольку религиозная принадлежность российских граждан строго контролировалась государством и Православной Церковью. Согласно ст. 187 УК Российской империи, всякая попытка «совращения» приверженца Православной Церкви в иную веру каралась пожизненной ссылкой в Сибирь. Однако после издания Указа «Об укреплении начал веротерпимости» от 17 апреля 1905 г. Церковь АСД была официально признана царским правительством. Происходит организационное становление Церкви, налаживается ее издательская, миссионерская и благотворительная деятельность, устанавливаются связи с руководством всемирной Церкви. К сожалению, перед Первой мировой войной политика в сфере государственно-церковных отношений изменяется. Царское правительство снова издает ряд законов, ограничивающих свободу вероисповедания.
После октября 1917 г. история Церкви АСД складывалась еще более драматично. Несмотря на демократический характер Декрета Совета Народных Комиссаров от 23 января 1918 г., провозгласившего отделение церкви от государства, гарантировавшего свободу вероисповедания и отменявшего всякие праволишения, связанные с исповеданием какой бы то ни было веры, дальнейшей политикой советского государства стала борьба с религией. Тем не менее, в трудные годы гражданской войны, голода и разрухи Церковь при поддержке зарубежных общин пытается помочь своим соотечественникам. Советское правительство одобряет создание адвентистской благотворительной организации по оказанию помощи голодающим во главе с И.А. Львовым, которая рассылает тысячи посылок с продовольствием, организует бесплатные столовые для беспризорных детей. Большая социальная программа была намечена на 5-ом Всесоюзном съезде Церкви АСД в 1924 г., – Церковь участвует в ликвидации неграмотности, открывает лечебные заведения, организует сельскохозяйственные коммуны.
Постановление ВЦИК РСФСР «О религиозных объединениях» (1929 г.) резко ограничило деятельность Церкви. В последующие годы церковная организация была фактически ликвидирована, многие священнослужители и члены Церкви репрессированы. Только после окончания Великой Отечественной войны предпринимаются попытки воссоздания церковной организации, разрушенной в 30–40 е годы. В 1946 г. возобновил свою деятельность Всесоюзный Совет Церкви АСД. Однако, несмотря на потепление в церковно–государственных отношениях, о созыве очередного съезда и выборах руководителей Церкви не могло быть и речи. Через институт уполномоченных государство строго контролировало ситуацию на местах, подавляя всякую инициативу, ведущую к росту Церкви.
В конце 50-х годов начинается новая волна гонений на Церковь. Вводятся дополнения к законодательству о религиозных культах, еще больше ограничившие права верующих и расширившие возможность их притеснения местными уполномоченными. Вся религиозная и социальная активность Церкви жестко ограничивается действующим законодательством. В декабре 1960 г. был ликвидирован Всесоюзный Совет Адвентистов Седьмого Дня (ВСАСД) в Москве – без какого-либо объяснения со стороны государственных чиновников. Многочисленные общины Адвентистов Седьмого Дня на территории СССР перешли на полулегальное существование.
Начало демократических преобразований в обществе открыло новую эпоху в деятельности Церкви в Украине. Христиане-адвентисты с воодушевлением встретили принятие в 1991 г. нового законодательства, которое регулировало взаимоотношения Церкви и государства, гарантировало свободу совести и вероисповедания и отменяло большинство запретов на религиозную деятельность. Церковь АСД вновь получила возможность заниматься благотворительной и просветительской деятельностью, создавать учреждения, иметь право на собственность, совершать миссионерскую деятельность, заниматься религиозным воспитанием детей и молодежи. В этом же году окончательно сложилась организационная структура Церкви Адвентистов Седьмого Дня на территории бывшего Советского Союза по образцу устройства Всемирной Церкви АСД.
Демократические преобразования в обществе позволили Церкви выйти на качественно новый уровень служения. Церковь открывает свои первые общеобразовательные и духовные учреждения как начального, так и высшего образования, строит издательство и типографию, радиотелецентры, создает благотворительные фонды и ассоциации, открывает центры по профилактике алкогольной, никотиновой, наркотической зависимости. В то же время, наряду с позитивными переменами в обществе, в стране возник целый ряд серьезных проблем и противоречий, особенно в сфере семьи, общественной морали, воспитания молодежи, в разрешении которых Церковь АСД сотрудничает со всеми людьми доброй воли.
Церковь продолжает укреплять свою инфраструктуру, уделяет серьезное внимание развитию христианского образования и подготовке священнослужителей, активно участвует в отстаивании принципов религиозной свободы. Ее представители являются одними из учредителей и членов Украинской Ассоциации Религиозной Свободы, входящую в Международною Ассоциацию Религиозной Свободы.
В настоящее время Церковь Адвентистов Седьмого Дня в Украине насчитывает более 800 поместных церквей и около 400 групп. Наиболее известными учреждениями Церкви являются: Украинский Гуманитарный институт, основанный в 1999 г., издательство «Джерело життя», представительство Адвентистского агентства помощи и развития и др.
По информации журнала «Национальна бэзпэка и оборона»: протестантизм представлен в Украине… мощными направлениями…: евангелизм, баптизм, адвентизм, еговизм. Развитие иституционной сети протестантизма характеризуется высоким восходящим динамизмом» (Журнал НБиО № 10,УЦЕПД,2000.С16)
История адвентистской Церкви в Украине тесно переплетена с историей народов нашей страны. Адвентисты как часть многонационального и многоконфессионального украинского общества вместе с верующими других исповеданий и неверующими переживали тяготы Первой и Второй мировых войн, смутное время революций и сталинские репрессии. Церковь АСД в Украине сегодня – это значимая часть общества, не мыслящая себя в отрыве от радостей и бед своего многострадального народа, с которым уже столько лет она разделяет общую судьбу.
Осуществляя серьезную евангелизационно-просветительскую, образовательную и издательскую деятельность, активно участвуя в социальном служении, христиане адвентисты с надеждой смотрят в будущее, готовые и впредь выполнять доверенную им Богом миссию, внося свой посильный вклад в дело духовно нравственного и социально экономического возрождения Отечества.
|
|
|
